Популярное Новое

"ВИРІС В РОСІЇ, ПОМЕР ЗА УКРАЇНУ" - Історія нацгвардійця, що ціною життя попередив підступний напад ворога (відео)

29 Август 2017 Просмотры 118
Реклама

"Ось наша висоточка, там далі пам'ятник героям, які обороняли цю висотку проти німецьких загарбників.

А тепер ми вже обороняємо її проти російських загарбників. Нічого, все буде нормально", – це відео нацгвардієць Вадим Наумов зняв 1 вересня 2014-го, передає 24-online з посиланням на 5 канал.

За кілька годин до загибелі. На ньому він разом із побратимами тримає висоту поблизу Іловайська.

"Такий веселий, позитивний, доброзичливий, добрий.

Він був дуже хорошим другом, надійним другом і підтримкою… Він мені нічого не розказував. Він прийняв рішення сам", – згадує мати Інна Наумова.

Бабуся їй вторить: "Перші слова які були Вадима, це "бабуся, Україна гине, треба відстояти Україну".

Вадиму Наумову було лише 22. З них 13 років – він прожив у Росії. Цікавився військовою історією, багато читав та понад усе – любив музику.

В рідному Козятині на Вінниччині ще підлітком зорганізував рок-гурт "Арос", у якому грав на гітарі.

Далі – призов до армії, до президентського полку. Втім, сам Вадим просився служити у спецпризначенні, так потрапив до підрозділу "Барс".

І з початком АТО сам попросився на передову. Лише після другого рапорту потрапив до Слов'янська.

"Він українцем був на генетичному рівні, не дивлячись на те, що половина крові все ж таки була російська.

Навіть з дитинства, от його ніхто не вчив, а він завжди казав "я козак", – розповідає мати.

Друга ротація. Його підрозділ потрапляє до Іловайського оточення. Вадим був на посту, коли ворог підійшов підступно – на автобусах з білими прапорами та табличкою "діти".

Він встиг попередити командира про атаку, чим врятував життя побратимів. "Сказали, що він перебігав з місця на місце.

Це означає, що він імітував велику кількість людей – вистрілив з одного місця, потім з іншого.

Територія після бою була зайнята сепаратистами, вони не могли одразу підійти", – каже Ірина Наумова.

Відтоді Вадима шукали майже три місяці, ані серед живих, ані серед загиблих він не значився. Знайшовся у моргу окупованого Донецька з вогнепальним пораненням у ногу.

За висновками медиків, боєць стік кров'ю. Рідня помітила – Вадим зовні був дуже схожим на свого прадіда, який воював у Другу світову.

Тепер їхні медалі за мужність лежать в одній коробці.

Мати Вадима живе пам'яттю про сина – разом із матерями інших загиблих бійців зробили на Вінниччині Алею слави, пишуть книжки про загиблих на війні земляків.

"Я не можу його обняти, я не можу йому розповісти, як я його люблю, як я сумую. Він – постійно зі мною... от постійно.. думка тільки про нього".

Реклама
Реклама